За натхненням – подалі від цивілізації

За натхненням – подалі від цивілізації

  • date
  • 03.08.2015

Митці Полтавщини працюють на унікальному пленері, де нема телефонів, Інтернету й навіть електрики

Живопис – вид творчості, який зазвичай вимагає зосередженості, подекуди навіть усамітнення. Утім, останніми роками художники все частіше доводять, що й дух колективізму їм притаманний, охоче збираючись разом на пленерах. Деякі місця на Полтавщині вже навіть стали традиційними для проведення творчих виїздів на природу.

Пленер – такий вид роботи в образотворчому мистецтві, коли митці творять на свіжому повітрі, вибираючись у ліс, гори або й просто у міський парк. Один із куточків Полтавщини, який дарує безліч свіжих вражень і дає натхнення, – мальовнича місцевість на березі Ворскли неподалік сіл Деревки й Яблучне на межі Котелевського та Зіньківського районів. Напевне, неможливо зробити повний аналіз всіх факторів, які саме це місце роблять особливим, складаються в атмосферу спокою, щастя і водночас запускають у політ мрії, змушують працювати уяву та відтворювати враження на полотні. Є в цьому щось незбагненне, навіть таємниче, але цікаве й привабливе. Тому вже третій рік просто серед лісу, де немає й слідів цивілізації, на тиждень оселяються художники й працюють по-особливому, не так, як у майстерні. Зміна обстановки, відсутність звичних побутових вигод і не менш звичних побутових проблем, неформальне спілкування з колегами вивільняють енергію для творчості, завдяки чому вдається й картин написати багато, і виходять вони іншими.

DSCN1309

Цього року на берег Ворскли з’їхалися митці з Києва, Полтави, Кременчука, Ромодану – Руслана Анічина, Григорій Волков, Ольга Гриценко, Оксана Гордійко, Костянтин Корнєєв, Анатолій Лавренко, Валерій Леонов, Лариса Лукаш, Марина Рожнятовська, Максим Мазур, Олексій Соболевський, Сергій Шаматрін. Це й  відомі художники, які мають чималий досвід та багатий творчий доробок, і молоді, що лише нещодавно почали свій шлях у мистецтві. Проте всі – талановиті, здатні плідно працювати, розвиватися. А ще – відчувати себе не тільки непересічною унікальною особистістю, але й частиною команди. Адже чергування по кухні, заготівля дров для багаття, необхідність дотримуватися певного розпорядку дня потребує і дисципліни, і здатності домовлятися, і бажання добре робити незвичну справу. І всі учасники пленеру цей своєрідний іспит витримали гідно.

А потрапили на незвичайний захід вони завдяки галерейному проекту «Арт-місія», співорганізатори якого, відомі полтавські меценати Євген Аничин, Іван Момот, Олексій Петренко підтримують і допомагають у розвитку талановитим українським митцям. Адже і в наш складний час як окрема людина, так і країна не можуть жити лише проблемами й суто матеріальними справами. Творча енергія завжди є, вона потребує виходу й виступає одним із тих чинників, які не дають суспільству втратити людяність, добро, повагу, залишають надію на вихід із кризи та на краще майбутнє. Більше того, значною мірою за культурою, мистецтвом народу про нього складають уявлення в світі. А сучасне українське мистецтво, безперечно, гідне того, щоб посісти своє місце у міжнародному просторі. Талановиті художники, творчість яких свіжим вітром здатна сколихнути мистецьку спільноту, є й на Полтавщині. І одне з головних завдань, для виконання яких створена «Арт-місія», полягає якраз у тому, щоб допомогти таланту цих художників розквітнути повною мірою й заявити про себе на всіх рівнях – від міського до міжнародного. Зараз в рамках проекту цей напрямок діяльності активно розвивається. Лише за півроку створені унікальні експозиції самобутніх художників Руслани Анічиної, Григорія Волкова, Анатолія Лавренка, проведені персональні виставки цих авторів, відбулася виставка абстрактного живопису «Рондо» в Києві, видані каталоги цих заходів. Також пройшла виставка з циклу «Забуті імена», що розповідає про митців, пов’язаних з Полтавщиною, але з різних причин мало відомих тут.

DSCN1176

Зараз проект продовжує свою роботу. І пленер «Мальовнича Котелевщина» — захід, під час якого безпосередньо поповнилася новими творами скарбничка сучасного українського мистецтва. Організатори «Арт-місії», влаштовуючи пленер, виходили з того, що необхідно надати художникам можливість спокійно творити, не думаючи про якісь побутові речі. Тому взяли на себе облаштування табору, харчування, забезпечення матеріалами для творчості. А художники, в свою чергу, виступаючи учасниками й партнерами проекту, серйозно й свідомо взялися за роботу, в результаті якої кожен за тиждень перебування в таборі написав понад десяток творів.

До речі, саме наметове містечко з’являється на березі Ворскли вже двадцятий рік. Започаткувала його Полтавська громадська організація «Клуб «Квітень» як складову частину системи ресоціалізації людей, залежних від алкоголю й наркотиків. Для багатьох літній терапевтичний табір «Наш шлях» відкрив дорогу до звичайного людського життя без залежностей. І, мабуть, енергія добра й подолання життєвих труднощів, накопичена тут за ці роки, і є одним із тих факторів, що робить атмосферу звичайного лісу та берега особливою, привітною і творчою.

А ось що думають про пленер самі його учасники.

Олексій Соболевський:

— Тут я вже вдруге. Доводилося бувати й на інших пленерах, тож є можливість порівнювати. В інших місцях теж добре, є заряд позитивної енергії. Проте, є й різниця. Так, тут ми ближче до природи, живемо в наметах біля річки. Всі пишуть, сидячи на берегу. Працюється чудово, адже тут ми далеко від міста з його проблемами. Тож думки – лише про творчість. А ще подобається чудове спілкування, гарна компанія. Коли ми збираємося ввечері, то теж говоримо про мистецтво. Та більше всього мене вразило те, що пленер взагалі відбувся. Час зараз такий, коли нібито й не до пленерів. Але не можна тільки воювати. Культура – складова частина суспільства. Без культури суспільство неповноцінне. Добре, що є люди, які це розуміють, вкладають кошти, сили у розвиток культури, мистецтва.

Анатолій Лавренко:

— Я взагалі можу й у майстерні добре працювати. Але на пленер з’їжджаються знайомі люди, створюється творча обстановка, є своєрідна конкуренція. Якби я один приїхав, це було б не цікаво. А так – дивишся, хто що робить, спілкуєшся, навчаєшся. Навіть коли вже багато років робиш якусь справу, все одно є чому навчитися в інших. Також подобається, що тут – абсолютно тверезе середовище. Всі працюють, думають лише про мистецтво. Побут як такий відсутній. Ніхто нічого не вимагає: хочеш – загоряй, купайся, відпочивай. Немає необхідності бути рабом свого таланту. Але відпочити я можу й у Полтаві, а тут середовище, вся атмосфера мотивують на роботу. Я був на всіх пленерах, які проходять в цьому наметовому містечку. На минулорічному за тиждень написав 17 робіт, на цьому – за неповних перших три дні вже одинадцять. І я піднімаю для себе планку. Між пленерами пройшов рівно рік, хочу порівняти, наскільки я виріс за цей час професійно.

Ольга Гриценко:

— На цьому пленері я також вдруге. Тут багато свободи для художника. Вдається заощаджувати час, тому що всі краєвиди – просто перед тобою, варто лише вийти з намету. Тож і з ідеями для картин не виникає проблем. Варто лише зачепитися за щось поглядом, і вже починаєш творити. А ще цікаво експериментувати. Так, кілька робіт я написала використовуючи лише три фарби. І таке обмеження також наштовхує на нові ідеї.   Дуже подобається спілкуватися з художниками. Моя дитяча мрія займатися живописом втілилася порівняно недавно. Тому дуже цінною є можливість отримати добру пораду, обмінятися досвідом. Причому, всі тут спілкуються на рівних – і знамениті майстри, і початківці. Корисно порівнювати себе з іншими, навчатися в них. Адже в кожного – свій стиль, бачення світла, манера письма.

DSCN1216

Хочу зауважити, що пленер – не дешеве задоволення, адже фарби, полотно зараз коштують дуже дорого. І добре, що є люди, які нас підтримують, яким небайдуже до мистецтва. Адже іноді здається, що ми, художники, нікому не потрібні й працюємо лише для себе. А тут я відчула серйозну підтримку. І це стимулює на творчість, хочеться писати. Я дуже вдячна організаторам за таку можливість.

Сергій Шаматрін

— Так сталося, що я не планував заздалегідь поїздку на цей пленер. Але коли мені запропонували поїхати сюди, погодився, і не шкодую. Причому, їхав, не знаючи, як тут все влаштовано, не плекаючи певних надій, які треба виправдати. Я люблю блюз, а він майже весь вистроєний на імпровізаціях, тож мені близький саме такий підхід. Тому, коли я приїжджаю кудись, і не знаю, що на мене там чекає, це для мене найцікавіше. Коли приїхав, в перший день узагалі не збирався працювати. Дивився, наскільки цікава природа, ліс, річка… А тоді побачив, що всі пишуть, що Анатолій Лавренко вже дві роботи написав. Думаю, треба й собі хоча б дві написати. А потім пішов дощ. Я, перебігаючи від дерева до дерева, ховаючись під ними від дощу, написав ще три чи чотири. І забув взагалі про все. Телефони не працюють, світла нема. В таких умовах працюється легко, можна писати безкінечно. І так за три дні написав 15 робіт. А ще познайомився ближче з відомими полтавськими художниками. Кожного вечора збираємося біля вогнища, співаємо пісні, слухаємо різні розповіді… І це дуже класно.

Максим Мазур:

— Зараз я живу в Києві, але Полтавщина – мій рідний край. Я з Решетилівки, тому краєвиди місця, де проходить пленер, мені близькі й рідні. Це візуальний ряд дитинства. Але, коли їхав сюди, не знав, яка тут ситуація. Очікував чогось стандартного, а пленер виявився незвичайним. Готування обідів на багатті, чиста вода з річки, намети – все незвично. Дивно, що живемо автономно від цивілізації, навіть найближча електрика за 5 кілометрів звідси. Ні телефонів, ні Інтернету, нічого. І саме цього мені не вистачало, про це мріяв у Києві. Посеред літа приїхавши з мегаполісу сюди, почуваюся чудово, займаючись своєю улюбленою справою в гарній компанії однодумців.

Такий формат проведення пленеру по-своєму впливає на роботу. В цьому його цінність. Я коли тільки приїхав, почав писати воду, небо, дерева. А на третій день подумав, що треба, писати так, щоб у роботах більше відчувалася унікальна атмосфера пленеру. Тому написав натюрморт з вогнем, потім – дрова з сокирою, також портрети людей, які тут перебувають. Хочу максимально глибоко відчути й передати образ цього місця. Намагаюся все пропускати крізь себе, крізь полотна, назбирати якнайбільше матеріалу. І я сподіваюсь, що мені вдасться в підсумку створити картину, в якій буде відтворений цей образ.

DSCN1256

Вже за цими відгуками художників помітно, наскільки вони прагнуть творити, як відгукуються на красу, на все нове й незвичайне. Та головне – це потрібно не лише їм, але й усім нам. Очима митців побачити те, чого ми зазвичай не помічаємо, відірватися від буденності й поринути у світ краси – завдяки цьому життя стає світлішим і яскравішим. І можливість познайомитися з пленерними роботами буде в усіх, хто цього бажає: за результатами заходу планується влаштувати виставку «Мальовнича Котелевщина». А відбудеться вона у вересні в новій галереї, яку готує до відкриття проект «Арт-місія». Розташована в історичній частині Полтави, галерея носитиме таку ж назву, що й весь проект. Митці та публіка отримають сучасну площадку, яка напевне стане місцем зустрічі всіх, кому небайдуже до розвитку сучасного українського мистецтва, і яка слугуватиме виконанню амбітних планів «Арт-місії» з його популяризації в країні та світі.

Ганна Козельська