Проекти. Забуті імена

  • date
  • 17.02.2015

Галерейний проект «Арт-місія» повертає Україні забуті імена. Багато наших земляків були розвіяні по світах в роки революцій, війн, репресій та інших нелегких часів. Сьогодні вони знамениті в масштабах країн і континентів, але практично не відомі в себе на батьківщині. Ми виправляємо цю несправедливість, розповідаючи про митців, які волею долі стали іноземцями.

Також ми відкриваємо для широкого загалу творчість талановитих художників, які подавали великі надії, створили чудовий доробок, але за якихось причин так і не отримали належного визнання. Ми повертаємо цих митців із забуття, аби їхні імена посіли гідне місце в українському й світовому масштабі.

Утім, ми не обмежуємо нашу пошукову й популяризаторську роботу лише галуззю образотворчого мистецтва. Адже серед митців минувшини було чимало людей, які не тільки прославляли Україну за допомогою пензля й олівця, але боронили її зі зброєю в руках, робили все, щоб здобути для своєї Батьківщини незалежність. А у декого з них талант повною мірою проявився і в інших сферах – літературній, кінематографічній, науковій тощо. Тому ми намагаємося розповідати про них якомога повніше, звертаючи увагу й на ці сторони їхнього життя.

У рамках проекту «Забуті імена» ми влаштовуємо виставки, презентації, робимо публікації в засобах масової інформації. У 2015 році ми провели кілька заходів, які познайомили публіку з цілим рядом митців, гідних більш широкого визнання. Так, у березні 2015 року в Полтавському літературно-меморіальному музеї І. П. Котляревського відбулася «Нема пророків у своїй Вітчизні», яка стала першою у циклі «Забуті імена». Під час цього заходу ми розповіли землякам про життя і творчість художників Карела Ліски, Мане Каца і Хайнріха Едуарда Мюллера, акторів Григорія й Олександра Хмар. Всі вони народилися на Полтавщині, але з різних причин виїхали з рідного краю і стали знаменитими вже за його межами. На виставці були представлені оригінальні мистецькі твори, фотографії, документи з колекцій Євгена Аничина і Олексія Петренка. Завдяки цим матеріалам полтавці отримали багато цікавих відомостей про своїх славних земляків.

З іменами полтавців, яких довгі роки практично не згадували на Батьківщині, були пов’язані ще кілька виставок. Так, виставка абстрактного живопису полтавських художників «Рондо», яка у червні 2015 року пройшла у Києві, в Галереї «АВС-арт», а в листопаді 2015 року – в Полтаві, в Галереї актуального мистецтва «Арт-місія», була присвячена 130-річному ювілею всесвітньо відомої художниці Соні Делоне, яка народилася у містечку Градизьк на Полтавщині. А виставку графіки полтавських художниць, членів НСХУ Руслани Анічиної і Галини Рідної «Чарівні мальви», відкриту в Галереї «Арт-місія» у грудні 2015 року, організатори й авторки присвятили 120-й річниці від дня народження відомого графіка, уродженця Гадяцького повіту Полтавської губернії Миколи Бутовича.

Пошукова робота триває й постійно приносить маленькі й великі відкриття, якими ми й надалі із радістю ділитимемося із широким загалом.

ЛІСКА Карел

(02.04.1914, м. Полтава – 1987, м. Дайзендорф, Німеччина) – живописець, графік.
Батьки (музикант і оперна співачка) після Першої світової війни емігрували до Чехо-Словаччини. Закінчив у Празі середню школу, Технічний університет, Карлів університет (1937). Працював шкільним учителем малювання й музики. Писав пейзажі, портрети. Після Другої світової війни був одним із засновників Спілки художників ЧССР. З приходом до влади комуністів (1948) звільнений з роботи, відновлений у 1953. Після придушення Празької весни 1969 виїхав до Німеччини, поселився в землі Баден-Вюртемберг. Викладав малювання в школі, продовжував займатися живописом. Учасник виставок у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії

МАНЕ-КАЦ

Мане Лазаревич[2A] (справж. – Кац Емануель Лейзерович; 05.06.1894, м. Кременчук Полтавської губ. – 08.09.1962, м. Тель-Авів, Ізраїль) – живописець, скульптор.
мане кацОдин з восьми дітей помічника рабина. Нетривалий час навчався у Віленській та Київській художніх школах. У 1910 поступив в Київський художній інститут, 1913 подався в Париж, вчився в майстерні Ф. Кормона, в Національній школі мистецтв. В роки Першої світової війни повернувся в Росію. В 1916–1917 жив в Петрограді, відвідував Нову художню майстерню, де вчився у М. В. Добужинського, брав участь у виставці «Мира искусства». В лист. 1917–1918 мешкав у Кременчуці, давав уроки малювання. В 1918–1919 викладав у Харківському художньому інституті, входив до складу авангардної «Групи трьох», співпрацював з групами «Лірень», «Союз Семи», брав участь у збірнику «Сім плюс три» (1918), в 1-й виставці картин «Союза искусств» (1918) і 2-й виставці «Художественного цеха» (1919). Виставлявся також у Ростові-на-Дону і Тифлісі. В 1921 через Мінськ, Варшаву виїхав до Берліна, з 1922 жив у Парижі. Кілька разів відвідував Палестину, Єгипет, Сирію, подорожував Чехословаччиною, Карпатами, бував у Польщі, Литві (1930), в Англії та Мексиці (1938). Під час Другої світової війни вступив у французьку армію, потрапив в полон, втік і через Марсель дістався США. В 1945 повернувся в Париж. В 1950 опинився в Південній Африці, в 1957 здійснив через Японію кругосвітню мандрівку, врешті поселився в Ізраїлі. Писав портрети, жанрові сцени, пейзажі, натюрморти; створював картини, присвячені єврейському побуту, фольклору, темі Голокосту. Окремі твори навіяні спогадами про Україну. В 1927–1928 роботи М.-К. експонувалися в кількох містах України на Всеукраїнській ювілейній виставці, присвяченій 10-річчю Жовтня. Виставлявся в салонах: ОС (1924–1925, 1926), СТ (1929), СН (1923, 1925-1926, 1934, 1940), Наднезалежних (1930, 1934); персональні виставки – в Харкові (1919), галереї Регсіег (1923, 1924, 1928), K.Granoff (1928, 1938), Brummer (1930), LArchrpel (1931), G.Petit (1934), Charpentier (1937), а також в Празі (1926), Варшаві (1927, 1932), Амстердамі (1936), Лондоні (1936), Каунасі (1937), Нью-Йорку (1938). Роботи зберігаються в Люксембурзькому музеї і Національному музеї сучасного мистецтва в Парижі, музеї Метрополітен в Нью-Йорку, Галереї Тейт в Лондоні, Художньому музеї Єрусалима та ін. В 1937 отримав золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі за картину «Біля стіни Плачу». В 1958 за угодою з муніципалітетом Хайфи місто збудувало для нього будинок з майстернею, а художник заповів місту свої твори і колекцію юдаїки. Незадовго перед смертю в Хайфі був відкритий його музей. Портрет М.-К. створив П. Пікассо (1932, музей М.-К. у Хайфі).
Тв.: живопис – «Мрійник» (1923), «Урок Талмуду» (1925), «Побожність», «Єврейка» (обидв. – 1927), «Хлопчик з віслючком», «Чоловічий портрет», «Візок з квітами» (усі – 1928), «Маяк» (1929), «Пошана Парижу» (1930), «Бій биків» (1931), «Бадхан» (1932), «У чудотворця-рабина», «Старий єврей» (обидв. – 1934), «Пастораль», «Екстаз» (обидв. – 1936), «Біля стіни Плачу» (1937), «Рабини» (1942), «Скрипач» (1945), «Спротив. Повстання у Варшавському гетто» (1946, синагога в Нансі), «Єврей, що молиться» (1947), «Процесія» (1951), «Оркестр» (1953), поліптих «Весілля», «Подорожуючі музиканти», «Рабин з торою»; цикл «Спогади про Україну»; портрети – І. Еренбурга (1922), П. Валері (1937), Ф. Моріака; скульптура – «Голова йєменської єврейки», «Музиканти», «Мойсей» (1943).

МЮЛЛЕР Хайнріх Едуард

(06.09.1823, м. Полтава – 16.10.1853, м. Дрезден, Німеччина) – живописець-пейзажист.
Навчався в Дрезденській Академії мистецтв у майстерні пейзажного живопису А. Л. Ріхтера.
Тв.: «Полтава» (1845, мал.; карт. – «Український краєвид»,1848, ДРМ ), «Садиба в Альпах» (1850, Дрезден. КГ), «Село поблизу Альтенберга» (1853), «Пейзаж у Саксонській Швейцарії», «Бавовнопрядильна фабрика в Хохенфіхте», «Камінь біля озера», «Троянди і маргаритки під відкритим небом», «Повернення додому у святвечір», «Життя біля сільських воріт», «Лісовий гірський ландшафт із водяним млином та тлі вкритих снігом гір», «Індіанський табір у лісі», «Портрет місс Елліс».