Анічина Руслана

Руслана Миколаївна Анічина

Анічина Руслана

Руслана Миколаївна Анічина – українська художниця, що нині переживає друге народження як митець. Малюючи з дитинства, отримавши відповідну освіту, ніколи в житті не полишаючи улюбленої справи й не зраджуючи таланту, нещодавно вона представила широкому загалу зовсім нові його грані. Ставши відомою як графік, вона здійснила свою давню мрію – створювати живописні роботи. Перша ж виставка творів у цій техніці засвідчила, що й у живопису Руслана Анічина – зрілий самобутній майстер.

Народилася Руслана Миколаївна Анічина 27 серпня 1968 року у Полтаві. Навчалася в Полтавській дитячій художній школі, де вже в той час талант живописця в Руслані розгледів її перший учитель малювання Григорій Петрович Волков (нині – відомий художник, член НСХУ). Успішно закінчивши художню й загальноосвітню школу вступила на архітектурний факультет Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, де мала можливість вдосконалюватися як митець. Саме там їй пощастило розкритися як чудовому графіку. Під час навчання в університеті прийшов і перший значний успіх: 1988 року Р. Анічина стала призером Всесоюзного конкурсу концептуальної архітектури «Sikon «Arhitektors dienos» у місті Вільнюс (Литва), отримавши диплом та пам’ятну медаль. Потім в її житті буде ще багато виставок, конкурсів і перемог, але ця – одна із знакових, адже тоді її талант вперше побачили й гідно оцінили на заході міжнародного масштабу, де були представлені роботи колег з усіх республік тодішнього СРСР.

Кілька років Руслана Анічина працювала керівником студії малюнку Полтавського палацу дитячої та юнацької творчості. Молода художниця ділилася своїми знаннями й натхненням з дітлахами та водночас творила сама. Цей період, зокрема, відзначений участю в Міжнародному конкурсі «Illustrators of The Future Contest» в Лос-Анджелесі (США) (1992, 1994 рр.) і персональною виставкою «Істерична принцеса» в художньому салоні НСХУ в Полтаві (1995 р.). На персональній виставці були представлені графічні роботи Р. Анічиної. Виставка мала успіх і великий резонанс у місті. З того часу минуло вже два десятиліття, а колеги й поціновувачі мистецтва Полтави пам’ятають ту яскраву подію, оригінальні роботи художниці.

А потім життя зробило незвичайний поворот: так склалося, що Руслана Миколаївна почала працювати з людьми, що мають залежності, – насамперед, від алкоголю, наркотиків. Група ентузіастів почала в Полтаві, однією з перших на території колишнього СРСР, проводити реабілітацію залежних, не використовуючи для цього медичних препаратів. Невдовзі після початку такої діяльності була створена громадська організація «Клуб «Квітень», яка й стала на довгі роки місцем, де людям, що часто потрапляють сюди просто з дна суспільства, дають можливість повернутися до нормального життя. Причому робота проводиться на добровільній основі: бажаючих вилікуватися не тримають за гратами, не застосовують до них методів, що принижують чи якось обмежують особистість. Навпаки, завдяки роботі психологів, волонтерів, власним зусиллям залежних, повертають людям самоповагу, гідність, вміння тверезо жити й радіти кожному дню, вільному від алкоголю й наркотиків. І одним із інструментів, завдяки якому відбуваються ці позитивні зміни, стала арт-терапія – лікування мистецтвом, яку на пострадянському просторі саме для лікування наркозалежних першою застосувала Руслана Анічина, за допомоги й підтримки досвідченого лікаря-психотерапевта Володимира Івановича Литвиненка. З 1998 року й дотепер вона – керівник групи творчого самовираження арт-майстерні «Клубу «Квітень». Успіх, мірилом якого є врятовані життя, дає їй право казати: «Я беззастережно вірю в цілющу силу мистецтва».

Та Руслана Миколаївна відбулася не тільки як громадський діяч, фахівець з арт-терапії, а й як дружина, мати. Багато років вона живе в щасливому шлюбі з Євгеном Миколайовичем Аничиним, керівником ГО «Клуб «Квітень», Федерації «Клубний дім», Гільдії колекціонерів Полтавщини «Спадщина». Подружжя виховало сина Антона. Але ж родина – це щоденна жіноча праця без вихідних і відпусток. Праця, насамперед, душевна, яка вимагає і розуміння, і терпіння, і часу, і ще дуже багато чого. Поміж іншим – і вміння чимось жертвувати.

На щастя, Руслана Анічина не пожертвувала своїм талантом заради роботи чи сім’ї. Проте все ж довелося себе в дечому обмежити. Продовжуючи працювати як графік, весь час створювала нові роботи, брала участь у виставках різного рівня – хоча й не так часто, як хотілося б. Та завжди хотіла бути живописцем, вабили полотно й олія. Але цього не дозволяли умови: в невеликій квартирі майже нереально обладнати майстерню для занять живописом. Тож відкладала це на потім і… малювала, адже для графіки досить стола і теки з аркушами. Маючи талант і визнання, так само відкладала і вступ до Національної спілки художників України.

Зміни почалися в 2013 році. Мабуть, це буває з кожною людиною, яка знає про свій талант в певній сфері, відчуває великий потенціал, але, поглянувши в минуле, розуміє, що могла зробити більше. І Руслана Миколаївна почала активніше брати участь у виставках, готуватися до вступу в НСХУ, куди її й прийняли в грудні 2013 року. Саме тоді в Україні почалися події, що вилилися в Революцію гідності і відгукнулися в серці кожного українця, змушуючи щось змінювати в країні і в собі. І Руслана Миколаївна теж прийняла важливе рішення: втілити мрію про живопис.

– Зараз настав такий час, коли в суспільстві, країні все швидко змінюється, коли треба поспішати жити й щось робити, – говорить художниця. – Зараз неможливо залишатися тільки спостерігачем. Майбутнє – це вчорашнє «завтра». Яким воно буде? І чи буде взагалі? Сьогодні це питання стоїть жорстко. Тож я запитала себе: «Якщо не реалізую себе в живопису тепер, то – коли?».

І – почала працювати в омріяній техніці. Причому чоловік і син сприйняли це рішення і зробили все, щоб дружині, матері працювалося комфортно, наскільки це можливо в умовах квартири. Протягом 2014 року Руслана Миколаївна взяла участь у пленері «Мальовнича Котелевщина», кількох виставках. Але черговою знаковою подією стала персональна виставка «Ода до радості», що відбулася в січні 2015 року в художньому салоні НСХУ у Полтаві. Експозиція об’єднала живописні твори, зроблені фактично на одному подиху, протягом кількох місяців. Як і виставка графіки, яка проходила в цьому ж залі майже 20 років тому, «Ода до радості» стала подією для Полтави. Вона отримала схвальні відгуки як колег, мистецтвознавців, так і публіки. А Руслана Анічина, показавши себе вже зрілим майстром і в цій техніці, стала справжнім відкриттям року, який щойно розпочався. А також – і першим відкриттям нового галерейного проекту «Арт-місія».

Засновники «Арт-місії» Олексій Петренко і Євген Аничин, гідно оцінивши доробок художниці, запросили її до участі в проекті. І не помилилися. У подальших планах галерейників – представити картини Руслани Анічиної на міжнародних виставках, адже вони цілком вписуються в концепцію проекту з популяризації робіт сучасних українських митців, які мають талант, самобутність, створюють унікальні й оригінальні витвори мистецтва, працюють активно і плідно. А Руслана Миколаївна, яка лише зараз прийшла до реалізації давньої мрії, звісно ж, має ще багато задумів і натхнення втілювати їх на полотні. Безумовно, вона ще не один раз здивує й порадує тих, хто любить Україну й сучасне мистецтво.

 

Довідково – основні відомості про життя й діяльність Руслани Миколаївни Анічиної:

Анічина Руслана Миколаївна

27.08.1968, Полтава

Член НСХУ з грудня 2013 року.

1979-1983 навчання в Полтавській дитячій художній школі;

1986-1991 навчання на архітектурному факультеті в Полтавському державному технічному університеті ім. Ю. Кондратюка;

1993-1995 керівник студії малюнку при Палаці дитячої та юнацької творчості;

З червня 1998 – керівник групи творчого самовираження арт-майстерні «Клубу «Квітень»;

Виставки та конкурси:

1988 р. Призер Всесоюзного конкурсу концептуальної архітектури «Sikon “Arhitektors dienos», Литва, м. Вільнюс, відзнака дипломом та пам’ятною медаллю.

Осінь 1991 р. Участь у виставці, присвяченій 50-річчю Союзу архітекторів, м. Полтава, Художній салон НСХУ.

1992 р. Участь у міжнародному конкурсі «Illustrators of The Future Contest», США, м. Лос-Анжелес, відзнака дипломом.

1994 р. Участь у міжнародному конкурсі «Illustrators of The Future Contest», США, м. Лос-Анжелес, відзнака дипломом.

Липень 1995 р. Персональна виставка «Істерична принцеса», м. Полтава, Художній салон НСХУ.

Листопад 1995 р. Участь у виставці «Allians Frances», присвяченій Дням Франції, м. Полтава.

Листопад 1996 р. Участь у виставці «Осінь 96», Центральний Будинок Художника, м. Київ.

Вересень 1996 р. Участь у виставці, присвяченій до дня міста, Художній салон НСХУ, м. Полтава.

Квітень 1996 р. Участь у виставці «Деісус», Полтавський краєзнавчий музей.

Липень 1996 р. Участь у виставці до дня народження Ю. Кондратюка, Художній салон НСХУ, м. Полтава.

Жовтень 1997 р. Участь у виставці «Молодіжна виставка», Центральний Будинок Художника, м. Київ.

Січень 1997 р. Участь у виставці «Різдвяний вернісаж», Художній салон НСХУ, м. Полтава.

Квітень – травень 1998 р. Участь у виставці «Мальовнича Україна», м. Луганськ.

Серпень 1998 р. Призер конкурсу-акції «Митці за майбутнє без наркотиків та СНІДу», Художній салон НСХУ, м. Полтава.

Грудень 1998 р. Участь у виставці, присвяченій ювілею Полтавської міської філармонії.

Липень 1999 р. Участь у виставці, присвяченій пам’яті Марії Башкірцевої, Художній салон НСХУ, м. Полтава

Червень – липень 2001 р. Участь у виставці, присвяченій пам’яті Марії Башкірцевої, с. Гайворонці Полтавської обл.

Листопад 2000 р. Участь у виставці «Позитив», галерея «Ра», м. Київ.

Листопад – грудень 2001 р. Участь у виставці «Мені не байдуже… А тобі?», Будинок ООН? м. Київ/

2002 р. Участь в організації всеукраїнської творчої акції «Намалюй ангела, і він з’явиться», Полтавський художній музей (галерея мистецтв).

Листопад 2002 р. участь в організації заходу та виставці «Обери життя і мистецтво», «Український будинок», м. Київ.

Лютий 2003 та 2007 рр. Участь в організації заходу та виставці «Намалюй ангела, і він з’явиться», Полтавський художній музей (галерея мистецтв).

2003 р. Монументальні розписи настінних панно в Кіровоградській обласній наркологічній лікарні та Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева, 11 відділення.

Квітень – травень 2003 р. Участь в виставці «Світло для світу», Полтавський художній музей (галерея мистецтв).

2006 р. Участь в організації всеукраїнської творчої акції «Митці за майбутнє без наркотиків та СНІДу», Художній салон НСХУ, м. Полтава.

2013 р. Участь у Всеукраїнські виставці «Ноїв Ковчег», Центральний Будинок Художника, м. Київ.

2013 р. Участь в Другому Всеукраїнському трієнале книжкової графіки, Центральний Будинок Художника, м. Київ.

2013 р. Участь у Республіканській виставці «Мальовнича Україна», Центральний Будинок Художника, м. Харків.

Серпень – вересень 2013 р. Участь у всеукраїнській виставці, присвяченій 110-й річниці відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві.

Липень 2014 р. Участь у пленері «Мальовнича Котелевщина».

Серпень 2014 р. Участь у виставці «Мальовнича Котелевщина», Художній салон НСХУ, м. Полтава.

Вересень 2014 р. Участь У виставці «Поетика абстракціонізму», Художній салон НСХУ м. Полтава, м. Полтава.

Січень 2015 р. Персональна виставка «Ода до радості», Художній салон НСХУ, м. Полтава.

Роботи художниці знаходяться в приватних колекціях та офіційних закладах України, США, Германії, Польщі, Латвії, Швеції.