Живописна ода Руслани Анічиної: від персональної виставки до європейських горизонтів

Живописна ода Руслани Анічиної: від персональної виставки до європейських горизонтів

  • date
  • 20.01.2015

Радість – всесвіту пружина,
Радість – творчості душа,
Дивна космосу машина
Нею живиться й руша.
Радість квіти розвиває
І розгін дає сонцям,
Їх в простори пориває,
Не відомі мудрецям.
(Ф. Шиллер, «Ода до радості», фрагмент, пер. М. Лукаша)

 

20 січня «Ода до радості» пролунала у Художньому салоні НСХУ, позначивши відкриття персональної виставки художниці Руслани Анічиної. Відома полтавцям та колегам передусім як талановитий графік, авторка вперше представила свій живописний доробок у рамках масштабного галерейного проекту Арт-місія. Організатори проекту Олексій Петренко та Євген Аничин недарма вибрали для першої виставки саме цю художницю. Бути першим означає не лише привернути максимум уваги, але й взяти на себе неабияку відповідальність, тож потрібно було безпомилково визначити, які роботи найпевніше знайдуть відгук не лише у поціновувачів мистецтва, але й серцях простих полтавців. Живописна експозиція – подія завжди цікава і непересічна. Поряд із популяризацією сучасних напрямків та стилів, декоративний, символічний та емоційний живопис Анічиної стає ковтком свіжого повітря, свідченням високої професійної майстерності, а також глибокого внутрішнього світу творця. Радість від власної спроможності творити, від життя та реалізації прагнень і втілилася у яскравій та легкій експозиції, яка розфарбувала потужними променями світла зимовий вечір – «Ода до радості». Знаково, що саме цей вірш Ф. Шиллера, покладений на музику Людвіга ван Бетховена, було обрано у якості гімну Євросоюзу, тож у назві виставки проглядає не лише особистий, але й загальнокультурний вектор. Він містить у собі прагнення до ствердження важливості загальнолюдських цінностей, які є ключовими у соціокультурній доктрині нової Європи.

живописна ода

Подія зібрала велику кількість бажаючих – друзі, колеги художниці та звичайні містяни знайшли час, щоб особисто привітати Руслану та першими побачити експозицію. Виступаючі відзначили високий рівень та беззаперечну новизну робіт, наявність потужного авторського стилю та бачення, а також непідробну щирість авторки. Природно, усі чекали на промову самої Руслани, адже завжди важливо поглянути на картини очима творця, доторкнутися до внутрішнього, таємного світу автора, розділити з ним урочистість та щемливість від такої важливої та знакової події. Художниця, дякуючи усім за увагу та підтримку, назвала себе найщасливішою людиною, яка має все, що робить її життя сповненим змісту – люблячу родину, чудових батьків, їх розуміння та можливість творити, самовиражатися. Можливо, саме такі умови, які нарешті склалися разом, були необхідні художниці для того, щоб показати свої творіння, відкрити свій придуманий всесвіт не лише близьким, але й усім, хто здатен оцінити прекрасне. «Картини показують, як я резоную зі світом», — говорить Руслана Анічина. І справді, така тонка метафора означає єднання, злиття, прагнення осягнути матерію оточуючого, перевіряючи себе на спів-причетність та спів-звучність. І ця співзвучність, поєднуючись з бетховенськими акордами «Оди до радості», була відчута усіма присутніми – піднесення, урочистість та надія на краще перегукувалися зі світлими та натхненними барвами полотен.

живописна ода 2

Поворотним моментом, який і став поштовхом для створення живописної виставки, стало усвідомлення авторкою необхідності творити тут і зараз, без постійного відкладання на майбутнє чи очікування кращих часів. Потреба з максимальною продуктивністю використати час, який так швидко минає, постала після знакових для України подій разом із усвідомленням необхідності творити майбутнє самостійно, реалізуватися у процесі цього творення, відкинувши сумніви. Працюючи у стилі експресіонізм, художниця вклала у звичні сюжети глибоку емоційну та чуттєву наповненість, слушно зауваживши у виступі, що представлення картин глядачеві є процесом інтимним, спорідненим зі сповіддю, відкриттям власних переживань та настроїв. Відбиваючись у живописних полотнах, внутрішній світ Руслани Анічиної постав у всій глибині своєї складності, буремності та нестримному прагненні до вдосконалення і довершеності. Розділяючи зі світом своє бачення, своє сприйняття, пропускаючи через себе оточуючу реальність, художниця втілила своє світовідчуття у теплих та яскравих пейзажах, на яких зображені куточки рідної Полтавщини. Яскраві калейдоскопи вуличок, меланхолійні вигини пагорбів та стрімкі лінії стежок дарували глядачам незабутній настрій, до якого, здається, можна було доторкнутися, купаючись у літньому мареві чи осінніх туманах. Поетика кожної картини звучала, промовляючи до глядачів, настільки чисто та щиро, що складно було опиратися цій магії. У майбутньому ця магія промовлятиме до глядачів інших міст та країн, несучи мистецьку місію — Арт-місію, стверджуючи своїм прикладом поступ Європою наших українських художників, розчищаючи своїм потужним мистецьким меседжем шлях для інших, талановитих та достойних.

Катерина Палій