Філософія кольору Анатолія Лавренка: потужний живопис простору і часу

Філософія кольору Анатолія Лавренка: потужний живопис простору і часу

  • date
  • 06.02.2015

6 лютого відбулося відкриття персональної виставки Анатолія Лавренка «Колір граната», яка продовжує галерейний проект Арт-місія. Приємно бачити, як діяльність проекту поступово привертає все більше уваги, збираючи щоразу ширшу аудиторію. Організатори Олексій Петренко та Євген Аничин наголосили на необхідності зробити художника частиною європейської концепції сучасного мистецтва, торуючи йому шлях до нових творчих звершень. Анатолій Лавренко – визнаний майстер, роботи якого експонуються у багатьох країнах світу та зберігаються у приватних колекціях. Тож розміщення його нової концептуальної експозиції у Полтаві виглядає радше жестом поваги та любові до співгромадян, ніж прагненням до впізнаваності та слави. Виразний та неповторний стиль вирізняє роботи художника, які користуються попитом і в Україні, і закордоном. Один з поціновувачів живопису, наш земляк та підприємець Леонід Гонтар, завітав на виставку, щоб особисто привітати майстра, картини якого, за його словами, складають значну частину його колекції та «займають весь поверх», даруючи гарний настрій. Такі свідчення, щирі та позбавлені надмірного урочистого пафосу, красномовно свідчать про зрілість та дорослість художника, який знайшов свій особистий, власний творчий підхід до дійсності.

Анатолий

Зал Художнього салону НСХУ ледве вмістив усіх бажаючих – колег та друзів художника, меценатів та суспільних діячів, молоді та небайдужих, зацікавлених у незаангажованому та живому мистецтві. Назва експозиції «Колір граната» відбилася не тільки у ідейній задумці майстра, але й стала символічним актом, який об’єднав навколо себе ініціативних та небайдужих. Гранат – символ єдності у Всесвіті, що відображає гармонію, не порушуючи індивідуальності, множинність у єдності, циклічність, відродження та достаток. Єдність присутніх у залі відчувалася майже матеріально, де всі були якщо не добрими друзями, то готовими до прагнення розділити радість з оточуючими.
Усі виступаючі, ніби змовившись, у різних контекстах називали одну ключову рису художника – щедрість. Щедрість – основний прикметник, яким можна охарактеризувати Лавренка-художника та Лавренка-людину. Щедрий на почуття, співчуття, час та настрій, ідеї та фарби, Анатолій випромінює спокій та світло. Цю готовність ділитися своїм баченням навіть не можна назвати жертовною: живучи постійним актом творення, художник ідентифікує цей процес із самим способом буття у світі. Відсутність чіткого визначення стильових рамок, у яких працює художник, робить його ще більш цікавим, бо дозволяє самому описати свої творчі пошуки, що й зробив Анатолій, назвавши свій сучасний мистецький період концептуальним. Розпочавши малювати у дитинстві, художник більше не полишав цього заняття, продовжуючи присвячувати йому весь свій час, що сприяло випрацюванню того ж таки впізнаваного стилю – монументалізм полотен, відхід від натуралізму та реалізму, фактурність та пастозність як безпосередній прояв творчої енергії, не обмеженої зайвими формами. Будучи вихованцем радянської системи навчання художників, Анатолій вклав у свою творчість усі суперечності, які викликав у нього академічний, обмежений та заангажований підхід. Більше того, творчий пошук, на його думку, є необхідним проявом життя митця, адже так легко зупинитися, витративши частину таланту на догоду любителів реалізму – і ось уже художник перетворюється на ремісника, продукуючи те, що користується попитом. Навіщо обмежуватися рамками живописної традиції, якщо можна створити свою? Анатолію вдалося перемогти систему ще в той час, коли інакомислення гарантовано не приносило розуміння, а тепер у такої перемоги з’являються плоди у вигляді визнання та популярності.

Анатолий_2

Ідея «гранатової» виставки, за словами художника, зріла 3 роки. «Колір гранату – це внутрішня краса, глибина, але і напруга, і тривога», – ділиться емоціями Анатолій. Його ставлення до експозиції та пояснення власних задумів у картинах зводиться до своєрідної філософії кольору, де картини виступають лише його образами, обрамляють його, щоб представити більш активно та гостро. «Колір – це образ, зміст, ідея», – говорить художник. Саме колір виступає першоосновою, стрижнем, першоелементом, на якому вибудовується та тримається все інше. Колір є основною умовою, яка диктує майбутній формат, вибір образів. Гранатова виставка – це спосіб представити колір як у якості лідера, так і у ролі акценту, показавши, наскільки потужним та впливовим він може бути. Колір для Лавренка є прямим способом пізнання та пошуку. Черговий відтінок, обраний для більш детального вивчення, сам веде митця, диктуючи йому власну волю, адже вище кольору у живописі нічого немає. Складається враження, що умовна сюжетність картин чи вгадувана форма образів – це лише поблажка для глядача, якому у рамках знайомого легше буде сприймати колір. З іншого боку, така сюжетність не дозволяє художнику остаточно поринути у нестримний супрематизм, надаючи кольору своєрідної легітимації. Не можна не відчути емоційності експозиції, де непідробність, щирість проглядає з кожного полотна, запрошуючи глядача поринути у потужний тріумф кольору.

Анатолий_1

Радісно бачити, що така філософія – не аналітична, не постмодерно-деконструктивістська. Навпаки, поняття кольору у Лавренка настільки цілісне та самодостатнє, що навіть не хочеться його пояснювати, розбивати на складові, порушувати цей синтез та магію, яка твориться кожним полотном. Поза-традиційність та поза-академічність виставки – це шанс для кожного спробувати нарешті довіритися власному сприйняттю, не прикриваючи своє ставлення чіткими термінами, а просто налаштуватися на одну хвилю з кольоровим потоком. Не варто сподіватися на звичну конкретику сюжетів: Анатолій Лавренко малює простір і час, а не матеріальні об’єкти у ньому.